| Білоруський | Російська |
Мій кращий ворог дитинства
У дитинстві мені доводилося битися з одним однокласником. Він був форменим хуліганом, любив помахати кулаками, я теж був шустрим і здачу давав дуже охоче. Кількість наших зіткнень (часом досить жорстоких) явно перевищувала усі дозволені норми. Але у своїх сутичках ми не подлічалі, не вдавалися до допомоги сторонніх і ніколи не бігали один від одного. Це були суворі й чесні поєдинки один на один. При цьому ніякого тепла ми одне до одного не відчували, перебуваючи в хлоп'яче мстиво чаді.
Зрозуміло, час все розставив по місцях. Будучи вже студентом, я як-то зіткнувся зі своїм колишнім однокашником на вулиці. Ви не повірите, у грудях замість холоду або злості я відчув сплеск несподіваної радості - наче зустрів старого доброго друга. Найдивніше, що і на його фізіономії розповзлася посмішка. Ми мало не обнялися прямо на вулиці, а пізніше, зайшовши в кафе, довго розмовляли, згадували про минуле. Напевно, саме в той день ми отримали для себе один з перших уроків на тему "Про погане і хороше». Переоцінка цінностей сталася сама собою. Заднім числом ми зрозуміли, що осмислили ті гідні рисочки, яких раніше не бачили і не хотіли бачити.